С.Ю. Гонсалєс-Муніс

Творчість Сильвії Плат у літературознавстві

Ім’я американської поетеси Сильвії Плат (1932 – 1963) є добре відомим західному читачеві та давно перетворилося на своєрідний міф, що уособлює трагічну долю жінки, яка кинула виклик світові, в якому керують чоловіки. В англомовній критиці та літературознавстві існує чимала кількість робіт, присвячених творчості та біографії цієї унікальної творчої жінки. Серед критичних праць останніх років нам хотілося б відзначити монографію Трейсі Брейн (Dr. Tracy Brain) «Інша Сильвія Плат» («The Other Sylvia Plath») (2001), в якій дослідниця звертається, перш за все, до культурного контексту, в якому відбувається формування С. Плат як поетеси та письменниці, ґрунтовне дослідження Роба Джекемена (Rob Jackaman) «Зламана англійська/ламаючи англійську: дослідження сучасної поезії в англійській мові» («Broken English/breaking English: a study of contemporary poetries in English», 2003), який розглядав творчість С. Плат в межах маскулінного дискурсу.

Уваги дослідників творчості С. Плат заслуговує робота Крістіни Брітцолакіс (Christina Britzolakis) «Сильвія Плат і театр скорботи» («Sylvia Plath and the theatre of mourning») (1999), де авторка аналізує як іронічне віддзеркалення та внутрішня рефлективність реалізуються в поетичній мові Плат. Брітцолакіс переконана, що така поетична стратегія є результатом не тільки літературної історії чи літературного ринку, а й наслідком «споживчої культури» (culture of consumption), в якій образи жінок існують як споживчі товари (commodities) Літературознавець Ж. Роуз (J. Rose) у монографії «Переслідуючи Сильвію Плат» («The Haunting of Sylvia Plath») (1993) звертає увагу на те, що американська поетеса відкидає можливість існування автентичного, справжнього жіночого «я» (authentic female self), піддаючи цей концепт критиці у своїх поезіях.

На думку дослідниці творчості Сильвії Плат Джойс-Керол Оутс (Joyce Carol Oates) (робота «The Death Throes of Romanticism: The poetry of Sylvia Plath») американська поетеса постає перед нами трагічною фігурою, яка знаходиться в центрі трагічних подій [Oates, 1973]. Ця трагедія подається як майже ідеальний витвір мистецтва в її книгах «Колос» («The Colossus») (1960), «Під ковпаком» («The Bell Jar») (1963), «Аріель» («Ariel») (1965) та опублікованих після її смерті «Перетинаючи воду» («Crossing the Water») (1971) та «Зимові дерева» (1972) («Winter Trees»). Вдало поєднуючи факти життя та міф С. Плат намагається розкрити читачеві своє трагічне бачення життя і найкраще їй це вдається саме у поезіях останніх років.

В українській літературній критиці можна виділити роботу Оксани Забужко «Незгасний маків цвіт» (1990). Досліджуючи поезію Сильвії Плат, українська поетеса О. Забужко вважає, що навряд чи виправдано підносити американську авторку на прапор феміністського руху. «Фемінізм-бо в його хімічно чистому вигляді – явленому, скажімо, Симоною де Бовуар – це все-таки не більше, ніж апологія гетеризму, тимчасом як своєрідний «феміноцентризм» Сильвії Плат – це передусім альтернатива апокаліпсису».

Сильвія Плат – жінка, мати двох дітей, але насамперед визначна поетеса, висвітлювала проблему репресивних відносин до жінок 50-х років ХХ століття. Деякі з проблем були її власними, деякі навіяні жінками взагалі, яких позбавляли можливості показувати гнів, робити кар’єру, чиїм єдиним призначенням було виконання їх обов’язків перед чоловіками та дітьми. Роберт Ловелл, який написав вступ до збірки віршів Сильвії Плат, вважав її поезію «вдалою і традиційною», але зауважував, що її останні вірші «показують відчайдушну браваду та прото-феміністичний крик болю» («desperate bravura and proto-feminist cry of anguish»). Завдяки магічній силі віршів Сильвія Плат обертає домашній, звичайний світ на дуже дивний, сповнений галюцинацій простір. Вона змінює романтичне «я» ліричної героїні, роблячи його більш драматичним, схиляючись до викривлення пропорцій та надмірності.

Please publish modules in offcanvas position.

Наш сайт валидный CSS . Наш сайт валидный XHTML 1.0 Transitional