Н.В. Губрій
Жанр ревю на харківській сцені
(на прикладі вистави «Алло, на хвилі 477», 1929)
Володимир Скляренко – одна з недостатньо досліджених постатей у театральному мистецтві. Це наймолодший учень Л. Курбаса, який виховувався в останньому наборі режисерської лабораторії разом з Б. Балабаном, Л. Дубовиком, В. Вороновим та М. Верхацьким. За час свого перебування у «Березолі», самостійно чи у колективних роботах, здійснив такі постановки: «Алло, на хвилі 477» (1929), «Заповіт пана Ралка» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1931), «Тетнулд» Ш. Дадіані (1932), «Хазяїн» І. Карпенка-Карого (1932), «Мартин Боруля» І. (1934), «Східний батальйон» бр. Тур та І. Прута (1934).
Режисерський досвід Володимира Скляренка розпочинається колективною роботою Б. Балабана, В. Скляренка, Л. Дубовика над виставою «Алло, на хвилі 477» (1929) при активній участі Леся Курбаса, художника В. Меллера та композиторів Б. Крижанівського та Ю. Мейтуса. Театрознавець Наталя Єрмакова підкреслює, що важливим пунктом педагогіки Курбаса стала програмна ідея підготовки постановників для майбутнього українського театру музичної комедії. «Алло, на хвилі 477» – це була експериментальна робота молодої режисури над створенням нової форми – легкого жанру ревю. Вистава носила яскравий, видовищний, злободенний характер з викривальною сатирою, музичними і танцювальними номерами, яку неоднозначно сприйняла критика. Ця робота була пошуковою і готувала молодих режисерів до роботи над музичною режисурою.