Н.О. Шапарєва

«Музичність» Луї-Фердінана Селіна в інтерпретації
французького літературознавства

Письменник Л.-Ф. Селін (1894-1961) є одним з найнеординарніших представників французького модерністського дискурсу середини ХХ століття. Перш за все, це обумовлено його індивідуальним стилем, який втілює риси, непритаманні літературній мові та художній концепції більшості письменників модернізму. «Селінівський» стиль відрізняється лайливими запозиченнями з розмовної мови, роздрібненою синтаксичною системою, бурхливою пунктуацією та неприборканою експресивністю, що проявляється як на рівні ритміки, так і на рівні концепції світосприйняття. Проте, за цією, на перший погляд, відразливою оболонкою літературознавці відразу помічають унікальну музичність творів Л.‑Ф. Селіна. Французький дослідник М. Донлей у роботі «Селін-музикант, справжня велич його „маленької музики”» інтерпретує музичність як матрицю творів письменника, як за формою, так і за змістом. Як справжній музикант, Л.‑Ф. Селін створює мову, здатну апелювати безпосередньо до нервової системи свого читача-слухача з метою вразити його не стільки сентиментально, скільки психологічно. Дослідник наполягає на позитивному значені музики у «селінівському» стилі, яка привносить рівновагу, щирість, одужання. Дослідник Філіп Амон у літературознавчому словнику «Робер» зазначає, що таким способом висловлювання – розриванням конструкцій, манерою сповідання – Л.‑Ф. Селін створює музичний текст, граючи всіма засобами мови, що є часом варварськими, нестримними, фрагментарними. Літературознавець П’єр Лалан у статті «Тінь Луї-Фердінана Селіна» відзначає, що мова, якої торкається Л.‑Ф. Селін, миттєво перетворюється на музику. Він позбавляє слова зовнішньої оболонки та спресовує їх, щоб видобути найбільше соку. На думку критика, Л.‑Ф. Селіну вдалось досягти досконалості мистецтва, вираження поетичної чуттєвості ритму, який здатен доторкнутись абсолютної істини. Описуючи воєнні події, жахіття бомбардувань перетворюються на величезний вагнерівський балет, де літаки стають танцівницями, вальсуючими під яскравими кольорами. Письменник передає цим похмурим дійством усвідомлення апокаліптичності світу, а повітряна легкість занурює знесиленого читача у диявольську реальність, де й залишає його виснаженим та спантеличеним.