С. К. Криворучко

кандидат філологічних наук, доцент

Витоки феміністичної критики ХХ століття

Англійський теоретик П. Баррі у своїх студіях розмежовує поняття фемінізм і феміністична критика. Під фемінізмом розуміється соціальне явище, яке увійшло в історію як «жіночий рух» 1960-х рр. ХХ ст. Соціальні пошуки фемінізму беруть витоки у відновленні традиції  ХVІІ–1 пол. ХХ ст., на формування якої вплинули погляди Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, М. Волстонкрафт, О. Шрайнера, В. Вулф, С. де Бовуар. Фемінізм як соціальне явище зосереджується навколо проблем жіночої нерівності та можливих варіантів її подолання. Сучасна феміністична критика, як зазначає П. Баррі, походить від «жіночого руху». Дослідник підкреслює, що цей рух був літературним, оскільки намагався переосмислити літературну спадщину, коли звертав увагу на відомі художні жіночі образи, піддаючи сумніву їхню авторитетність. Отже, слід розрізняти фемінізм і феміністичну критику. Фемінізм – це соціальне явище, яке пов’язане з літературою. Феміністична критика – це літературознавче осмислення творів, що є одним із способів впливу на читача.

Провідною метою феміністичної критики, на думку англійського дослідника Т. Мойа, є розмежування понять «жіночий», «феміністичний» і «фемінний». Під «жіночим» розуміються біологічні статеві ознаки, під «феміністичним» – соціальне місце жінки у спільноті, під «фемінним» –  набір культурних характеристик, що притаманний певній особі, яка прагне самореалізуватися як екзистант. Таким чином, як зазначає П. Баррі, для досягнення цієї мети феміністичні критики переглядають літературний канон, щоб повернути із забуття твори, які написані жінками; намагаються переоцінити літературний досвід; досліджують художні образи; заперечують ймовірність визначення жінки як «іншої»; прагнуть зруйнувати владні відносини як патріархальні; замислюються над витоками відмінності (біологічними чи соціальними) чоловіків і жінок; виявляють, чи існує особлива жіноча мова і чи властива вона чоловікам; у межах психоаналітичних засад аналізують чоловічу і жіночу ідентичність; сумніваються у «смерті автора», вважаючи важливим особистісний досвід письменника; виявляють ідеологію в літературній інтерпретації.

Дуже важливим у подоланні комплексу неповноцінності «іншої» є есе С. де Бовуар «Друга стать» 1949 р., яке вплинуло на інтелектуальний потенціал фемінізму і феміністичної критики. С. де Бовуар намагається проаналізувати становище жінки у «феміністичному» – соціальне становище, «жіночому» – біологічні домінанти, та «фемінному» – комплекс культурних ознак і характеристик – аспектах. У своєму аналізі С. де Бовуар використовує інтерпретацію літературних текстів, де зосереджує увагу на художніх жіночих образах. С. де Бовуар інтерпретує проблемне поле, в якому письменники розкривають своїх героїнь. Окрім літературних текстів С. де Бовуар застосовує філософські, історичні, психоаналітичні, медичні, історичні, соціологічні праці та фактографію біографічних свідчень відомих письменників.