І. Ю. Завітаєва

Ексцесивний мімезис як метод репрезентації сатири у жіночому письмі

На сучасному етапі розвитку теорії літератури проблематика мімезису у художніх текстах набуває значної популярності. Зокрема, питання мімезису розглядалося у працях Е. Ауербаха, В. Подороги, Ф. Штейнбука та ін. У свою чергу, активне дослідження окресленого феномену спричинює появу нових варіацій змістового наповнення поняття „мімезис”. Варто зазначити, що деякі з різновидів поняття „мімезис” є достатньо розробленими (наприклад, „текстовий мімезис”, „сміховий мімезис”, „патологічний мімезис” тощо), інші – перебувають на маргінесах наукової думки. Відтак метою нашої статті є аналіз повісті О. Забужко „Я, Мілена” та новели С. Андрухович „Пояснювальна записка” крізь призму ексцесивного мімезису як методу зображення сатири у жіночому прозописьмі.

Одним з основних виявів репрезентації жіночої виразності в культурі Л. Іригарей називає мімезис істерії шляхом демонстрування ексцесивних жіночих жестів. „Ексцесивний мімезис – це перехід пасивності в активність, коли замість очікуваного суб’єкт вчиняє сподіване в екстремальній мірі”. Наслідком подібної поведінки є навмисне пародійне псування кінцевого результату, що спершу прогнозувався як позитивний.

Яскравим прикладом застосування „ексцесивного мімезису” у сучасній українській жіночій прозі є повість О. Забужко „Я, Мілена”. Головна героїня твору – Мілена – професійний диктор на телебаченні, яка започаткувала власну програму. Основна ідея програми – „перекраяти та перешити <…> [жіноче] горе на такий фасон, коли його вже можна носити”. Однак надмірна увага прихильників призвела до того, що Мілена не тільки стає у сексуальній нагоді своєму директорові, а й пропонує своє тіло усім бажаючим: „Прийдіть до мене, і вдовольню вас!”.

Суголосний варіант досліджуваної нами текстової стратегії знаходимо і у новелі С. Андрухович „Пояснювальна записка”. Так, головна героїня новели – Ілона, є домогосподаркою. Чоловік Ілони – Карл Євстахійович, вважає, що хатнє прибирання – це найголовніше завдання жінки. Проте пасивний варіант поведінки Ілони змінюється у радикальний спосіб – усі згадки про подружнє життя розцінюються нею лише як двадцять дві причини, через які вона врешті-решт „стала порноакторкою”.

Таким чином, проаналізувавши особливості та характер ексцесивного мімезису, ми можемо стверджувати, що окреслений феномен не тільки у сатиричний спосіб трансформує пасивну поведінку персонажів на активну, а й оголює зміст прихованих сексуальних бажань персонажів і, щонайголовніше, дозволяє розкрити нові й несподівані варіанти трансформації феномену тілесності у художньому дискурсі.