Губрій Н.В.

Класична драматургія в академічному театрі: вистава «Дуенья»
за однойменною п’єсою Р. Шерідана в Харківському державному академічному
російському драматичному театрі ім. О.С. Пушкіна

Класична драматургія ніколи не виходить з поля зору досвідченого режисера. Та не кожен здатний посягнути на такий матеріал. Адже були вистави за цими драматичними творами, які вже мали успіх та навіть стали еталонними в історії театру. Тому кожного разу, беручи класику до постановки, режисер ставить свій престиж під загрозу. Звісно, він сподівається на успіх, але може статися і провал у порівнянні з іншими. Тут постановник повинен бути впевненим в своїх силах. І, розуміючи всю відповідальність за своє ім’я та – часто – почесне звання, не всі йдуть на такий ризик.

Народний артист України Олександр Барсегян, художній керівник Театру імені Пушкіна, вибрав простий метод роботи з класичною драматургією. Не шукаючи нових режисерських рішень та особливих шляхів розвитку свого колективу, він, в основному, просто ілюструє виставою літературний матеріал. Режисер часто бере для роботи якісний, перевірений часом, класичний драматургічний доробок. Знаючи про успіх п’єси відомого автора, він сподівається на подібне ставлення і до своєї вистави. В певному сенсі такий розрахунок його не підводить.

Таким чином протягом театрального сезону на основі драматургічної класики виходить кілька прем’єр. Звичайно, це добре, що колектив працює так інтенсивно, але про справжню художню якість, творчий пошук та майстерність тут не йдеться. Складається враження, що головним показником, на який лише й орієнтується академічний театр, є заповненість глядацької зали, і абсолютно неважливо, якою саме публікою. Саме це зайвий раз доводить аналіз вистави «Дуенья» в Театрі імені Пушкіна.

Подібна проблема властива більшості академічних театрів. Адже поки театр не отримує цього статусу, він дійсно розвивається. Колектив активно працює, в ньому по-справжньому бурлить життя, є певні прагнення, цілі. Трупа бере участь в різноманітних конкурсах, фестивалях і, незважаючи на труднощі, адекватно сприймає професійну критику. Одночасно ведеться боротьба за приміщення театру, потрібно вражати своєю творчою роботою, щоб існувати. Так виглядає живий театр. Але тільки-но театр отримує свої лаври, високі нагороди і, в кінці кінців, академічний статус, поступово ті напрацювання втрачаються, і відбувається внутрішній застій колективу. Тому, можливо, і академічним театрам потрібно ставити певні – саме художні – завдання і вимоги?