Бровічева Вікторія, 4 курс кафедри театрознавства ХНУМ ім. І. Котляревського

Харківські гастролі МХТ 1916 року

З моменту свого виникнення у 1898 році Московський Художній театр опинився в центрі культурного життя. Досвід та новаторство молодого театрального колективу мали широкий резонанс в суспільстві й стали творчим орієнтиром для багатьох діячів сцени.

МХТ багато гастролював просторами країни, неодноразово відвідував він і Харків, проте ця сторінка діяльності театру практично не досліджена. Навіть ювілейний двохтомник «МХАТ. Сто лет», лише відмічає факт харківських гастролей. Згадки про гастролі до Харкова 1919 року можна знайти в другому томі «Вишневосадской эпопеи» Г. Бродской, в мемуарах В. Шверубовича, двохтомній збірці критичних статей «МХТ в критике», яка охоплює період з 1906 по 1930 роки. Але ці згадки мають загальний характер, знайомлять з атмосферою епохи, легендарними особистостями діячів МХТ, надають загальну характеристику історичного та культурного розвитку, але не розкривають зміст та хронологію гастролей. Більш точна та повна інформація щодо приїзду «качаловської» трупи 1919 року подається в підручнику «Історія російського театру» під редакцією Н. Пивоварової.

Тож, актуальність обраної теми полягає у висвітленні маловідомих раніше фактів творчої біографії Художнього театру. Газетні матеріали, що стосуються гастролей МХТ у Харкові, цікаві ще й тим, що надають можливість реконструювати легендарні вистави театру, які мали довгу сценічну історію, через великий проміжок часу після першого показу. Адже московська критика здебільшого реагувала на прем'єри, але рідко відстежувала подальшу долю постановок. Отже, метою роботи є аналіз рецензій харківських критиків, реконструювання гастрольної афіші МХТ у Харкові, введення в науковий обіг досі неопубліковані рецензій про харківські гастролі МХТ.

Гастрольна афіша Московського Художнього театру від його заснування до 1916 р. в певному сенсі відображає творчі пошуки трупи та вплив суспільних процесів (революційних подій 1905 р. та Першої світової війни) на репертуар колективу. Вперше МХТ вирушив на гастролі після двох років існування, і це були візити до Севастополя та Ялти. В 1906 році Художній театр радикально розширює географію – відбуваються перші гастролі до Європи. Протягом наступних десяти років МХТ відвідує Київ, Петроград, Одесу, але Харків, ймовірно, просто знаходився в цей період далеко від шляхів прямування колективу.

Вперше театр прибув до Харкова 1916 року із виставою «Осінні скрипки», успіх якої московські критики вважали для МХТ більш страшним, ніж провал «Маленьких трагедій». Глядач же відвідував частіше, аніж «Вишневий сад», «Синього птаха» та «Трьох сестер». В сезон 1915–1916 рр. «Осінні скрипки» пройшли рекордну кількість разів: сорок чотири вистави з представлених трьохсот.

«Драма настроїв» молодого белетриста Іллі Сургучова потрапляє до афіші МХТ в період певної репертуарної кризи, який змінив собою роки захоплюючого успіху, та разом з тим дещо песимістичних роздумів театру про сучасність. Дійсно, класиків – А. Чехова, Л. Андрєєва, О. Толстого, Л. Толстого, М. Горького – не можна вважати авторами легковажних п'єс. Разом з тим, Художній театр, навіть розуміючи певну замкненість репертуарного кола, не міг собі дозволити веселенький водевіль. Тож, потрібно було віднайти компроміс між легкістю тону та не надто легковажною тематикою. Результатом цього компромісу і стала поява в репертуарі МХТ вистави «Осінні скрипки», яку керівники театру розглядали, за виразом В. Немировича-Данченка, як «водицу с сахаром. Вреда не может быть, а спектакль будет литературным, милым» [4, с. 122].

Прем'єра вистави відбулася 14 квітня 1915 року. На виїзді «Осінні скрипки» демонструвалися під час весняних гастролей до Петрограда 1915 року і після демонстрації на літніх гастролях в Харкові та Ростові 1916 року більше не з'являлись на афіші МХТ. Однак і за недовгий період існування в репертуарі, практично за один сезон, і вистава, і особливо п'єса отримали достатньо негативних відгуків.

Думка московських критиків найбільш концентровано була висловлена у рецензії Л. Гуревич «Гастроли Художественного театра»: «Пьеса Сургучева, вероятно, подкупившая многих артистов непретенциозностью своего замысла, как бы дававшая театру передышку от андреевской напряженности, оставляет в душе зрителя чувство неудовлетворения, потому что, при всей своей внутренней незамысловатости, она и не проста, и не искренна, и не правдива, и что, быть может, всего важнее — не заключает в себе ничего, решительно ничего от человеческого духа» [4, с. 124].

Дивно, але, на відміну від глядача, саме артисти були абсолютно незадоволені п'єсою – так, О. Кніппер-Чехова вважала її «сльозливою драматургією». Подібної ж думки дотримувались і драматурги: О. Блок вважав п'єсу підробкою під мистецтво, Л. Андреєв називав «дешевкою» [5, с. 85]. П. Марков успіх п'єси називає «непотрібним». Якість твору, на його думку, не відповідала майстерності театру: «Но вряд ли театр имел право радоваться успеху “Осенних скрипок” — он дался ему дешевой ценой» [1, с.97]

Цінність «Осінніх скрипок» завжди викликала сумніви – проти п’єси  виступали театрознавці як дореволюційної, так і радянської доби. Тож, можливо, і не варто особливо гостру критику вважати лише даниною часу та ідеології. В різні періоди відмічалися неправдоподібність та строкатість мови, надмірна мелодраматичність та вульгарність теми твору. Однак, не менш складно уявити собі той факт, щоб К. Станіславський дозволив потрапити до афіші МХТ п'єсі, зовсім не вартій уваги. При всіх своїх недоліках вона має чітко вибудувану композицію, яскраві образи. Для неї характерна поетичність атмосфери, а за нагромадженням підкреслено естетських висловлювань приховуються живі людські переживання. Всі ці особливості сприяють створенню можливо і не найкращої, але, принаймні, гідної постановки. Тож московський рецензент С. Глаголь справедливо відзначає: «О том, что Художественный театр сумел сделать из пьесы отличное представление, — едва ли нужно даже говорить… В таких пьесах он на высоте своего умения. На сцене все время жизнь во всем, до самой последней мелочи, и кажется, что видел все это не в театре, а где-то на самом деле» [4, с. 128]. Саме цю яскраву особливість стилю Художнього театру буде відмічено згодом і в рецензіях харківських критиків.

За свідченням імпресаріо Л. Д. Леонідова, опублікованому в газеті «Южный край», «Осінні скрипки» – єдина п'єса з репертуару Художнього театру, яку можливо відтворити на виїзді. Не можна не враховувати складних умов для гастролей, зумовлених воєнним станом в країні, тож логічним є той факт, що для поїздки обрано твір з незначною кількістю дійових осіб та негроміздкими декораціями. Наприклад, через брак вагонів для перевезень декорацій було відмінено весняні гастролі до Петрограда 1916 року. Хоча, серед причин відмови від цих традиційних для МХТ гастролей не можна не враховувати і невпевненості театру в новому репертуарі.

Звісно ж, серед причин вибору гастрольної вистави для літнього виїзду не можна не враховувати суто ділову зацікавленість в зборах. Підтвердження саме фінансового розрахунку щодо вибору репертуару для гастролей подається у виданні «МХТ в критике»: «После закрытия московского сезона группа артистов МХТ с целью летнего заработка предприняла поездку по провинции. С 4 по 15 июня 1916 года играли в Киеве, Харькове и Ростове-на-Дону. В репертуаре был всего один спектакль – “Осенние скрипки” Сургучева.

По впечатлению местной прессы, публика настолько радуется артистам МХТ, что готова смотреть эту хорошо известную ей пьесу, как, впрочем, любую, лишь бы в их исполнении» [4, с. 123].

Такого настрою не розуміла столична преса. Вона несхвально поставилась до гастролей, вважаючи їх відверто меркантильними. Але для харків'ян візит МХТ був справжнім святом, на яке театрали чекали вісімнадцять років, про що свідчать теплі слова харківського рецензента Є. Москова: «Мы давно вас знаем, мы любим смотреть вас, мы знаем ваше прошлое и мы давно вас ждали» [3]

Можна стверджувати, що представники харківської інтелігенції неодноразово відвідували московські або гастрольні київські вистави МХТ та були добре знайомі з творчістю колективу. Про це свідчать і афіші та анонси вистав, де наголошувалось, що склад буде саме московський. Тож, можна припустити, що харківські глядачі добре знали артистів МХТ і прагнули побачити своїх улюбленців.

Хоча про повноцінну присутність саме московського складу виконавців афіші інформують недостатньо точно. Приміром, роль Віктора Барановського в Москві виконував Річард Болеславський, до Харкова ж прибув Іван Берсенєв, за свідченнями сучасників – знаний майстер у виконанні різноманітних героїв-коханців. Харківські рецензенти про цю неточність щодо складу вистави не згадують, бо, можливо, не бачили її на стаціонарній сцені.

Вже через кілька днів після початку продажу білетів повідомляється про додаткову виставу, що свідчить про високу зацікавленість харківської публіки у виставах артистів МХТ.

На момент візиту московського театру в Харкові вирує доволі бурхливе театральне життя. Впродовж десятиліть там виховувався вибагливий глядач, знайомий з мистецтвом зірок світового масштабу – Томазо Сальвіні, Ернесто Россі, Сари Бернар, Елеонори Дузе… Вже у ХХ столітті з новітніми тенденціями театру харків’ян знайомлять трупа О. Саніна, колектив Мейєрхольда, театр-кабаре М. Балієва та інші. Хоча, звісно, нерідко поруч зі славетними іменами, відомими назвами на місцевих афішах можна було побачити різноманітні водевілі та оперетки – «Секретарка мера», «Чаплін волоцюга», «Бригадир Жерар»…

Виставі МХТ «Осінні скрипки» передувала велика стаття про історію театру. Про майбутні гастролі та сам славетний МХТ з захопленням розповідає критик Є. Москов: «Только тот, кто не знал в театре ничего кроме скуки, не знает этого театра», легендарне заснування МХТ у Слов'янському базарі К. С. Станіславським та В. І. Немировичем-Данченком рецензент характеризує як «ночь заговора художника-театрала с философом-драматургом» [3].

Що стосується обраної для постановки п'єси, то про неї Є. Москов висловлюється доволі стримано: «Пьесу эту перевидали у нас слишком многие и мы едем на эту пьесу так же, как пошли бы и на всякую другую пьесу этого театра» [3]. Автор має на увазі однойменну виставу М. Синельникова, яка із кількома іншими творами І. Сургучова демонструвалась в міському театрі.

Стосовно самої вистави МХТ – рецензент Федір Мельников був приголомшений її культурним рівнем та якістю виконання. Після перегляду «Осінніх скрипок» критик, який мав змогу порівняти однойменні вистави в міському театрі М. Синельнікова та в МХТ, на перший погляд не знаходить між ним суттєвої різниці, але після більш детального аналізу зазначає: «Там ты вышел из театра и забыл, а тут никак не можешь отделаться от преследующих тебя образов, сцен, настроений. Точно ты все это видишь не в театре, а в небольшом провинциальном городке, где все – серость и скука. Ни тени театральности, ни намека на крикливость, рассчитанных на силу впечатления, но, к сожалению не всегда достигающих своей цели театральных эффектов, ни какой-то ненужной олеографической красивости обстановки. Все просто, все – сама жизнь и правда» [2]

Гру артистів МХТ рецензент також оцінює дуже високо. Ось що він пише про О. Л. Кніппер, яка виконувала у виставі роль Варвари Василівни: «Она не мечется, не вздыхает и не стонет, но ее глаза, мимика, движения, интонации делают вам ясное представление о ее чувствах и переживаниях» [2].

Майстерність М. Жданової, роботу якої в Москві вважали майже головним акторським успіхом вистави «Осінні скрипки», відмічає і харківський критик: «Жданова молодая и несомненно талантливая артистка, играющая просто, непринужденно, с большой выразительностью мимики и интонаций создает образ, полный естественности, обаятельности и чистоты» [2]. Особливо виразною вважає критик гру Жданової в сцені мовчазного прощання із Варварою Василівною.

В решті ролей, навіть другорядних, Ф. Мельников окреслює свої особливості: Вишневський, на його думку проводить роль хоча і вдало, але дещо сухо, відмічає критик органічність Павлова, Василькової та простоту і природність Берсенєва в ролі Барановського.

Продовжуючи тон, заданий в першому огляді, рецензент вже абсолютно конкретно висловлюється стосовно п'єси: «Спектакль московского художественного театра доставил большое эстетическое наслаждение и надолго останется в памяти. Жаль только, что прекрасную игру артистов нам пришлось видеть в такой неудачной пьесе, как “Осенние скрипки”, а не в чем-нибудь более художественном и содержательном» [2]. Незважаючи на піднесене сприйняття МХТ, харківські рецензенти в унісон із московськими, відзначають певну репертуарну кризу, що поступово охоплює Художній театр.

Переглядаючи власну спадщину, МХТ вступав в боротьбу із власними утвореними штампами. Театр заходив у глухий кут, потребуючи нового творчого імпульсу, який свого часу об’єднав артистів МХТ в роботі над «Царем Федором Іоановичем» та «Чайкою». Легендарні постановки – плоть і кров театру, сама його естетична програма – поступово вироджуються у суто історіографічні вистави.

П. Марков, міркуючи про складні пошуки сезону 1916-17 років, які продовжувалися значно довше окресленого періоду, відзначає: «Театр не мог не понимать, что он заслонялся от зияющих противоречий жизни великолепной театральной игрой, которая не могла скрыть того, что, по существу, театр имел успех на материале, против которого сам восставал в начале своей деятельности. Театральному шаблону он придал привлекательную и изящную внешность, покупая успех ценой отказа от больших философских и творческих задач» [1, 102].

Зважаючи на відгуки харківських критиків, можна констатувати, що перший приїзд МХТ до Харкова залишив по собі яскраві позитивні враження. Для харків'ян, які мали змогу порівняти виступ Художнього театру з багатьма перлинами сценічного мистецтва, вистава артистів МХТ стала справжнім естетичним відкриттям, можливістю доторкнутись до мистецтва дійсно дуже високого рівня.

 

Література

  1. Марков П. А. В Художественном театре: Книга завлита / П. А. Марков. – М., 1976. – 607 с.
  2. Мельников Ф. Гастроли Московского художественного театра / Ф. Мельников // Южный край. –1916. – 13 июня.
  3. Москов Е. А. Нашим гостям из Москвы / Е. Москов // Южный край. – 1916. – 11 июня.
  4. Московский Художественный театр в русской театральной критике: 1906 –1918 / О. А. Радищева, Е. А. Шингарева. –  М., 2007. – 875 с.
  5. Шверубович В. О людях, о театре и о себе / В. Шверубович. – М., 1976. – 431 с.

 

Please publish modules in offcanvas position.

Наш сайт валидный CSS . Наш сайт валидный XHTML 1.0 Transitional