Г.С. Сатановська

Рецепція роману М. Юрсенар «Спогади Адріана» в європейській літературній критиці 50–60х рр. ХХ століття

Марґеріт Юрсенар (1903–1987) є однією з ключових постатей французької інтелектуально-філософської прози ХХ століття. Художній доробок письменниці налічує понад тридцять творів різних жанрів, серед яких найбільш відомими є романи «Спогади Адріана» (1951) та «Філософський камінь» (1968). Метою цієї розвідки є виявлення спектру літературно-критичної думки щодо роману «Спогади Адріана» в 50–60 рр. ХХ століття.

Після публікації «Спогадів Адріана» М. Юрсенар стала широко відомим автором, оскільки успіх роману, за словами самої письменниці, «перевершив усі очікування». Дослідник Жан Баллар у своєму спеціалізованому літературознавчому виданні «Кайє дю Сюд» (№ 310, 1951) визначає роман як «сильний та серйозний твір, в якому головують єдність тону і та сама гідність, яку ми любимо в трагедіях». У статті тижневика «Ар» від 28 грудня 1951 р. оглядач Жак Пешмар підкреслює «точність та майстерність М. Юрсенар, чий успіх є незаперечним». Критик Еміль Анріо у своїй шпальті тижневика «Ле Монд» від 9 січня 1952 р. виявляє жіночу інтуїцію романістки в якості головного інструменту художньої інтерпретації особистості римського імператора Адріана. Починаючи з січня 1952 р. роман отримує оцінки не франкомовних дослідників, зокрема італійський критик Джакомо Антоніні присвячує творові статтю, в якій визначає, що «роман заслуговує на увагу з боку тих, кого оминула публікація творів «Нерозмінний динар» (1934), «Смерть очолює упряж» (1934) та «Контрольний постріл» (1939). Творчий доробок М. Юрсенар не є численним, але є цінним. Небагато авторів у Франції досягають такого рівня майстерності у своїх творах». Дослідник Франческо Ґабріелі в огляді культурного життя «Расенья ді культура е віта сколастіка» (№11, 1963) підкреслює «прекрасну єдність поезії та історичної правдивості» в тексті твору.

Роман «Спогади Адріана» отримав декілька літературних премій, зокрема премію Феміна-Вакареско (1952) та премію «Перша сторінка» Гільдії видавників періодичних видань Нью-Йорку (1955). На теперішній час твір перекладено двадцятьма вісьмома мовами.