А.В. Ципіна

Вплив новацій драматичного театру на оновлення стилістики
театру ляльок (1960-1970-і роки)

У другій половині XX ст. виникло нове мистецьке явище – синтетичний театр. Відтоді і до нинішнього часу не вщухають суперечки дослідників навколо цього феномену.

Синтетичний театр зламав багато стереотипів. До цього мистецтва стали застосовувати термін «третій жанр». Це визначення вперше увів у театрознавство польський драматург і теоретик театру ляльок Хенрик Юрковський: «Третій жанр» – це поєднання двох елементів, актора та ляльки, яке може призвести до нових смислових значень. Театр ляльок вміщує в себе різнорідні явища. Якісні і різні між собою» (Х. Юрковський «Театр третього жанру»). Якщо це поєднання побудовано на метафорі, тоді народжується поетичний театр».

З’єднання в єдине видовище виразних засобів театру ляльок, кіно і драматичного мистецтва виявляло нові, не відомі раніше грані театрального мистецтва. Виникає інтерес до епічного театру Б. Брехта – з прийомом очуження та зонгами. Оновлюючи своє мистецтво, режисери-лялькарі звертаються до різноманітних елементів живого плану й виразних засобів театру анімації.

У доповіді естетичні паралелі драматичного театру та театру ляльок, їхній взаємовплив і взаємозбагачення досліджуються на прикладі творчості режисерів Ю. Любимова, М. Корольова та О. Інюточкіна.

У синтетичному театрі московського режисера, автора Театру на Таганці Ю. Любимова поряд з різноманітними засобами акторської виразності використані засоби та прийоми, які прийнято вважати приналежними театру анімації. В його виставах «діяли» не тільки актори, а й ляльки, маски, портрети, костюми персонажів, елементи сценографії.

Цілу низку блискучих художні знахідок демонстрував у своїх виставах режисер Великого театру ляльок М. Корольов. Він проводив чітку грань між акторами і їх персонажами. Цей метод також використовувався у виставі Ю. Любимова «Добрый человек из Сезуана» та ін. До пошуково нових вистав можна віднести такі постановки учня цих митців нової генерації – харківського режисера О. Інюточкіна, як «Сокровище Сильвестра» за А. Вагенштайном, «Святий та грішний» за М. Ворфоломєєвим, «Иосиф Швейк против Франца Иосифа» за Я. Гашеком. Умовність, іронічність, сатиричне та гротескове забарвлення, різноманітних виразні засобів – визначальні риси театральної природи цих вистав.