Ципіна А.В.

Сучасний погляд на класичну п’єсу: вистава Харківського державного академічного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка «Бурлака» за однойменною п’єсою І. Карпенка-Карого

Режисер Олександр Ковшун, звернувшись до маловідомої п’єси І. Карпенка-Карого, намагається створити дещо дивну художню дійсність, у якій всього потроху: українська народна пісня і ритми «реггі», «погані хлопці» і «добрий хлопчик», чортовиння і навіть Матір Божа.

При співвідношенні літературної основи та її сценічного втілення виникає безліч запитань. У чому полягає межа між правдоподібністю й заяложеною символікою, між гротеском й незрозумілою вакханалією? Навіщо режисер уводить у виставу дійові особи, яких немає у п’єсі, і чому відмовляється від позитивних персонажів? Наскільки виправдане використання у виставі художніх засобів інших видів мистецтв? І чому режисер, використавши безліч сценічних прийомів, так і не спромігся поставити комедію?

Слово, музика, хореографія, сценографія не складаються у виставі в єдине ціле. Постановник докладає максимум зусиль для досягнення видовищності: перевдягання, вставні хореографічні номери, кінокадри, акробатичні трюки, автомобіль над сценою, який видає схожі на грім звуки, тощо.

У цьому стихійному нагромадженні потопає саме дія. Перед нами – шоу, точніше, претенціозна вистава, створена за законами телевізійних шоу.

Який образ України намагався створити режисер? Ліричний, поетичний, ностальгічний? Вийшов – нудно-слодкий і заяложений. Зображення національного аж ніяк не може бути зведено до відповідної атрибутики, належних костюмів акторів, виконання народних пісень, вимовляння звичайних жартів, що ми спостерігаємо у виставі.

Не судилося побачити й значні акторські роботи. Деталі одягу, кілька трюків, характерні жести – ось набір прийомів для створення ролі.

Постановка «Бурлаки» виявилася дуже кон’юнктурною. Режисер моделює впізнаваєму ситуацію, всіляко підказує глядачам: «Те, що ви бачите на сцені, відбувається саме з вами і саме зараз». Протягом усього дійства Олександр Ковшун досить настирливо нав’язував глядачу думку: дивіться, що з вами зробила нечиста сила, подолайте її – «і буде вам щастя». Але ж у цю ідилію чомусь не віриться.

Жанр вистави визначений як «комедія жахів». Комедія перед усім передбачає супутній щирий сміх глядачів над тим, що відбувається на сцені. Цього не сталося.