Склярова В.В.
Театр факту Ігоря Терентьєва
Ігор Терентьєв дивував, приголомшував. Його режисерські роботи 20-х – 30-х років минулого століття на сценах театрів Ленінграда, Москви, Харкова, Одеси, Херсону, Сталіно (Донецька) завжди викликали бурю суперечок. Представник «найлівішого авангарду» в поезії – футурист-«заумник», що входив у відому групу «41◦» – створив свою театральну систему, назвавши її «натуризмом». «Натуризм знає, як перетворити абстрактну формулу на живий предмет, і як можна обридливу побутову річ зробити предметом чистої форми», – писав Терентьєв. Ідеолог та пропагандист театру факту, він намагався поєднати футуристичне бунтарство, анти-драматичний театр («не музика – а звукомонтаж, (..) не п’єса, а літомонтаж») з ідеологічним агітаційним театром.
Працюючи в лівому харківському часописі «Нова генерація», Терентьєв написав серію матеріалів, виклавши в них свої основні ідеї. «Театру ілюзії» режисер-теоретик протиставляв «театр аналізу». Згідно з його формулою, це – театр, що привніс би на сцену проблеми найактуальніші та життєві, які спонукають глядача самостійно мислити та розбирати мистецький продукт, корегуючи свій побут і привносячи зміни у власне реальне життя.
Також ідеєю Терентьєва була «фонохроніка» або «музика факту», що реалізовувалась за допомогою його найближчого друга й однодумця композитора Володимира Кашницького. «Ми маємо стати за кордонами того що має назву музика, композиція, голос, інструмент і навіть мелодія та гармонія», – стверджував Терентьєв. «Фонохроніка» будувалась із запису натуральних звуків, особливо міського або технологічного шуму, що потім монтувались та передавались через радіо-підсилювачі. Використання засобів масової комунікації, таких як газети, радіо, кіно та ін., стало також ідеєю фікс нового театру факту Ігоря Терентьєва. Він вважав, що є щільний зв'язок між засобами комунікації та ідеологічним змістом твору, що настає «нова епоха індустрії видовища», період, коли «фахівці-рефлексологи» будуть займатись вивченням та провокуванням реакції глядацьких мас. Терентьєв проголошував: «Те, що нам потрібно, це – політичний театр факту, який би власне будував, а не надбудовував».
Доля видатного поета, художника, режисера виявилася трагічною. Після багатьох десятиліть замовчування та забуття ім’я Ігоря Терентьєва поволі повертається у поточний мистецький контекст, і все, що зроблено митцем-новатором, потребує пильного аналізу.
