Лобанова Агнія Едуардівна
Вистава «Отелло» режисера Еймунтаса Някрошюса
у театрі «Meno fortas»
Вистава «Отелло» за мотивами однойменної трагедії Шекспіра відомого литовського режисера Еймунтаса Някрошюса у театрі «Meno fortas» привертає увагу не тільки як оригінальний і довершений твір, але й тому, що в театральному середовищі доволі гостро постає питання інтерпретації класичних творів сучасними режисерами. Хтось відмовляється від оригінального тексту і костюмів, віддаючи перевагу так званим «авангардним» постановкам, дехто намагається максимально точно відобразити епоху та буквально «відновити на сцені» текст драматурга. А комусь вдається і зберегти авторський світ, і створити зовсім новий витвір мистецтва.
Вистава Някрошюса «Отелло» одинадцять років йшла на сценах багатьох європейських театрів під час гастролей і мала величезний успіх. На деякий час цей спектакль зник з репертуару театру і на двадцятому ювілейному театральному фестивалі «Балтійський дом» знов з’явився у відновленому та зміненому варіанті. Це остання гастроль «Отелло» – після показу на «Балтдомі» та «Сезоні Станіславського» вистава назавжди покине репертуар «Meno fortas».
Тонкий психологізм спектаклю змушує глядача захоплено слідкувати за дією, яка триває понад чотири години, забувши про час взагалі. «Отелло», без сумніву, залишиться у пам'яті своїх глядачів, як одна з найвражаючих вистав. Майстерна робота режисера, акторська гра, що викликає захоплення, неординарна сценографія, функції якої весь час змінюються, трагедія людини, трагедія втрати, до болі знайома кожному – все це, безумовно, робить враження від вистави неперевершеними.
Потрясіння, яке переживаєш від побаченого, майже неможливо передати. Найбільш влучний термін, яким можна його охарактеризувати – «катарсис». Режисеру вдається вразити до глибини душі, зачепивши якісь потаємні струни. Кожен відчуває щось близьке та зрозуміле саме йому. Можливо, тому, що в середині кожної людини існує темна сторона – мавр, який душить чисте і світле, навіть усвідомлюючи це. Емоції, які керують розумом, вчинки, про які жалкуєш потім все своє життя. Частини самого себе, котрі знищуєш через якісь абсурдні переконання та сліпу залежність від сторонньої думки – і через це втрачаєш власну сутність…
