С.К. Криворучко

Роман Сімони де Бовуар «Мандарини» в інтерпретації російського літературознавства

За роман «Мандарини» (1954 р.) французька письменниця Сімона де Бовуар (1908–1986) була нагороджена Гонкурівською премією. Цей твір викликав резонанс у світовому культурному просторі, навіть, у «закритій» тоді країні СРСР простежувалась певна «літературознавча» реакція на спроби інтелектуальних пошуків самої авторки та її героїв. Так, 1955 р. (через рік після публікації «Мандаринів» у Франції) у журналі «Іноземна література» виходить стаття Л. А. Зоніної «Пошуки французької інтелігенції: Про роман С. де Бовуар „Мандарини”». Слід зазначити, що Л. А. Зоніна супроводжувала як перекладач Ж.-П. Сартра і С. де Бовуар, коли вони відвідували СРСР 1961 р. і стала, як зазначає письменниця, їхнім другом.

У статті Л. А. Зоніна звертає увагу на психологізм роману, який відбився в ідейних пошуках героїв, де письменниця ставить під сумнів здійсненність мрії про «свободу», оскільки не можна жити у суспільстві та бути від нього вільним. Конфлікт роману, на думку Л. А. Зоніної, відбувається у філософському світогляді Анрі та Дюбрея, які по різному ставляться до «дії». Дюбрей вбачає сенс життя у «дії». Анрі приходить до висновку, що «дія» не має сенсу, оскільки внутрішній поштовх індивіда не приводить до позитивного суспільного результату. С. де Бовуар не вирішує цю суперечку, оскільки естетика письменниці ґрунтується на «щирості» та «індивідуальній свободі», отже, вона залишає своїх героїв вільними у власному виборі.

Згодом, 1962 р. виходить монографія Є. М. Євніної «Сучасний французький роман», яка вміщує підрозділ, присвячений творчості С. де Бовуар, де роман «Мандарини» інтерпретується як перехід від екзистенціалізму до об’єктивного зображення реалій довкілля. Є. М. Євніна звертає увагу на жіночі образи Поль, Анни, Надін. Саморефлексія Поль, що веде споглядальне життя, протиставляється аналітичності Анни, яка спостерігає за світом та прагне досягти глибин психіки інших. Екзистенціальність героїв, на думку дослідниці, виявляється у їхніх коливаннях та невпевненій позиції.

Потім простежується певний науковий вакуум, і лише 1992 р. з’являється монографія Н. І. Полторацької «Велика пригода шляхетної пані…», а 2000 р. – монографія тієї ж дослідниці «Меланхолія мандаринів: Екзистенціалістська критика у контексті французької культури». Н. І. Полторацька вважає роман «золотим плодом» модерністської літератури, в якому є «кісточки» постмодернізму. Провідною є проблема місця інтелектуала у світі, який бачить недоліки пануючої системи та ідеології. Місія інтелектуала-маргінала полягає у критиці забобонів і норм, що перешкоджають еволюції. Психологічна «дія» інтелектуала є хворобою, оскільки він вибирає шизофренію, науку і мистецтво, тобто індивідуальний шлях, який зорієнтований на процес, а не на мету.