В.В. Георгієвська

Творчість Крістофера Марло в англійській та американській критиці

Творчість англійського драматурга доби Відродження Крістофера Марло є мало вивченою у вітчизняному літературознавстві, але за кордоном йому присвячено багато досліджень. З огляду на це, цікаво порівняти праці англійського дослідника Троні Ю. Гранда «П’єсу розширення» (мається на увазі жанр трагедії) («The Play of Dilation»), яка була написана 1999 р., та американського – Дугласа Коула «Крістофер Марло та відродження трагедії» («Christopher Marlowe and the renaissance of tragedy») 1995 р.

Дослідження Троні Ю. Гранда та Дугласа Коула є оригінальними та цікавими. Перший зухвало та амбіційно виводить постать англійського драматурга К. Марло із під тіні його послідовника В. Шекспіра. Тільки відокремивши сім п’єс письменника, довівши, що вони написані саме ним, Т. Гранд береться за вивчення жанру трагедії у п’єсах К. Марло. На його думку, письменник значно розширив класичне уявлення про жанр трагедії у XVI ст. Дослідник не виявляє рис інших жанрів у п’єсах драматурга, він концентрує свою увагу на виявленні у творах рис доби Відродження, завдяки яким письменник привносить нові елементи у п’єси.

Американець Д. Коул починає своє дослідження із виокремлення історично підтверджених фактів із «міфів» та «легенд» навколо К. Марло. На його думку, вивчення творчості письменника не можливе без фактичного матеріалу, який підтверджує не тільки факт його існування та освіти, а й допомагає зрозуміти характер письменника. Норовливий бунтар із вищою освітою, який мав природний хист до написання п’єс, ось яким з’являється К. Марло у Лондоні, після закінчення університету. Д. Коул починає вивчати відродження жанру трагедії із народження та становлення самого англійського театру, із особливостей його будови, устрою і потім переходить до низки драматургів, яких називали «університетськими умами» та до яких належав і К. Марло. На думку дослідника, саме знаходження письменника серед багатьох конкурентів, великий попит на п’єси та бажання стати найкращим і були рушійними силами, які спонукали драматурга писати.

Таким чином, обидва дослідника намагаються віднайти свій власний, неповторний, шлях при вивченні творчості К. Марло. Однією із особливостей, яка пронизує ці два дослідження при, здається, очевидному бажанні вивчити жанр трагедії, є занурення у особливості доби Відродження, які уводять та відволікають дослідників від безпосереднього вивчення трагедій письменника.