В.В. Варич
Актуальний образ в стилі комедії дель арте: заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник у ролі Агостіно Мускар’єлло (вистава «Спокуса по італійські» Харківського театру ім. Т. Шевченка «Березіль»).
«Театр – це життя, інсценування реального життя», - так визначав драматург Едуардо де Філіппо головну особливість свого мистецтва, сутність якого в тісному зв'язку з життям народу, з повсякденним побутом неаполітанців. Разом з тим його театр розвивався в руслі традиції неаполітанської сцени, що корінням сягає комедії масок. Саме ці, закладені драматургом принципи взяв за основу при втіленні Агостіно Мускар’єлло, головного героя прем’єрної вистави театру ім. Т.Г. Шевченка «Спокуса по італійські» (реж. О. Аркадін-Школьник) актор Степан Пасічник.
З першої ж появи у виставі (виходячи просто з глядацької зали), актор задає тон ролі, балансуючи на грані реалізму та театральності, з явною симпатією до останньої. С. Пасічник не приховує, що тут наразі буде театр, буде розіграна «неймовірна історія кохання», і продовжує цю ідею. Ця заявка театру в театрі є червоною ниткою ролі актора. Він вміло використовує та розвиває весь діапазон буфонади та лацці, який дарує йому драматург. С. Пасічник створює одночасно і персонажа, наділяючи його притаманними лише йому рисами, і маску, узагальнюючи загальнолюдські якості. Перед нами постає достатньо суперечливий персонаж. Не дивлячись на дивакувату зовнішність Агостіно (суперечливе поєднання в костюмі розтягненої футболки та циліндру), він не обмежений в розумі та інтелекті. Головний вигадник усього сюжету, він ніби капокоміко спостерігає за всією «грою» з верхнього поверху сценографічної установки. Більш того, дон Агостіно сам вигадує, режисирує всю виставу, розіграну його спільниками-шахраями. Очі його палають незвичним вогнем, коли у мозок потрапляє чергова ідея – підрізати свічку, перевести годинник, підзаробити ще грошей... Герой С. Пасічника дон Агостіно Мускар’єлло, – це не уособлення якоїсь однієї риси, не типовий образ, а справжня, жива людина, авжеж з певними недоліками, втім, не без позитивних рис. Саме й тому ми захоплюємося, симпатизуємо йому, переживаємо разом з ним. На сцені Степан Пасічник органічний, він існує легко та невимушено, створюючи таку ж саму атмосферу на сцені навколо себе та в глядацькій залі.