Олена Кобзар

Міфопоетика драматургії Фрідріха Геббеля

Чільне місце в німецькій літературі середини XІX ст. посідає  творчість поета, новеліста і драматурга Фрідріха Геббеля (1813-1863). Письменник і теоретик літератури, популярний театральний діяч свого часу, поборник «ідеальної драми» та фундатор нових категорій естетики мистецтва Ф.Геббель залишається  одним з найвідоміших німецьких митців постромантичного періоду. Ми розглядаємо творчість письменника як окремий історико-літературний період, що слідує після «періоду Канта-Гете» і межує з періодом раннього символізму (Г.Гауптман, Ведекінд тощо) на рубежі XIX століття. Філософи Ф.Шеллінг, Ф.Шлегель, А.Шопенгауер, М.Штірнер постають виразниками світоглядно-естетичної єдності означеної доби, провідна тенденція якої – поетика міфологізування – була реалізована у творах Ф.Геббеля. У трагедіях митця міф виступає способом упорядкування складного і суперечного світу його сучасності, об’єктом міфологізування стає внутрішній світ людини.

У драмах Ф.Геббеля елементи міфу вводяться за допомогою алюзій та ремінісценцій, міфологічні теми, образи, мотиви є опорними пунктами для створення міфологізованої картини світу і дозволяють вписати сучасний сюжет в історію всієї культури, співвіднести його з ключовими проблемами буття людини у світі. У драматургії Ф.Геббеля виявлено міфопоетичну бінарну модель світу, центральною тематичною опозицією якої виступає контраст між світом і темрявою, між життям і смертю, диявольським і божественним, що відображає уявлення Ф.Геббеля про духовні пошуки і проблеми особистості. Архетипічні сюжети і персонажі у творах письменника певною мірою трансформуються, міфологічні структури переплітається з літературними. Завдяки цьому драма отримує форму драматизованого міфу. Художній час творів Ф.Геббеля завжди має двополюсний характер: він витікає з глибин міфологічного минулого, а завершується в історичному сьогоденні. Уся різноманітність людських життєвих колізій у трагедіях драматурга зводиться  до міфологічної історії стосунків головної пари – Чоловіка і Жінки. Ф. Геббель у трагедіях відтворює і моделює ритуально-міфологічну ситуацію, культурна цілісність якої стає причиною того, що драматургом творчо переосмислюються не окремі фрагменти, а міфологічна картина в її ґенезі та динаміці. Конкретність міфу стає об’єктом авторського художнього  моделювання, завдяки власній типовості надає твору узагальнюючого характеру.