Н.С. Ісаєва

кандидат філологічних наук, доцент

Творчість Мо Яня в оцінці китайської феміністичної критики

Мо Янь – відомий китайський письменний, який у 2012 році став лауреатом Нобелівської премії за «галюцінаторний реалізм його творчості, що поєднує казку, історія і сучасність».

Проза Мо Яня відзначається смисловою полівалентністю, породженою прагненням письменника переосмислити знакові події історії Китаю (переважно ХХ ст.) з позицій індивідуальної пам’яті та світобачення сучасного китайця. Відтак, його повісті та романи розглядаються в межах різних літературних течій та напрямів: літератури «пошуку коріння» (китайська версія магічного реалізму), неореалізму, авангардизму, постмодернізму.

Досить оригінально розглядають творчість Мо Яня представниці китайської феміністичної критики, які знаходять в романі «Пишні груди, широкі стегна» нову концепцію літератури «пошуку коріння»: істинне коріння людини - в утробі матері (відповідні символи: груди і стегна). Смислова основа роману базується на культі материнських грудей, які перетворюються для сина-немовля (а згодом і дорослої людини) на центр буття. Непересічними у творі Мо Яня є описи цієї частини жіночого тіла, які передають відчуття на смак (молока), дотик, нюх, вигляд. Ці описи заступають інші портретні деталі, зокрема очі, які зазвичай є дзеркалом душі, внутрішнього стану героїні.

Представниці феміністичної критики концентрують увагу на образі матері, центральному в романі «Пишні груди, широкі стегна», і трактують його як образ святої, що синтезує казково-фольклорні мотиви: вона ніколи не відчуває голоду, долає будь-яку скруту і лихоліття, сутність її буття – піклування про дитину. Це, своєю чергою, вказує на витоки слабкодухості чоловіків, їх інфантильності (традиційне манірне і випещене виховання хлопчиків призводить до їх довічної прив’язаності до матері-годувальниці).